М. Метерлінк як теоретик і практик "нової драми". Ідея одухотворення життя й відновлення зв'язків у драмі-феєрії М.Метерлінка "Синій птах". Особливості розвитку сюжету казки-феєрії. Символіка образів.
Пригадайте !
В чому особливість нової драми? В 9 класі ви ознайомилися з особливостями розвитку драматургії на межі ХІХ- ХХ століть.
1. Опрацюйте статтю в підручнику "Драматургія кінця ХІХ- поч. ХХ століття "с. 232-233
Пригадати матеріал ви зможете за допомогою відеопрезентації А. Химинець "Нова драма"
0знайомтеся із основними віхами життя і творчості М. Метерлінка, підручник с. 234-242
Для кращого запам'ятовування життєвого і творчого шляху М. Метерлінка допоможе експрес урок О. Ніколенко
Випишіть «Топ-10 цікавих фактів» про життя і творчість письменника (письмово в зошиті)
Екскурсія до драми -феєрії "У пошуках синього птаха..."
Оскільки у вашому підручнику немає тексту, пропоную прочитати тут ⇓
Усі образи в п’єсі можна умовно поділити на дві групи: образи з реального світу і міфологічно-казкові. Однак автор порушує межу між реальним та ірреальним, тому кожний із персонажів отримує особливий символічний зміст.
Наприклад, Тільтіль і Мітіль — це не просто діти, а уособлення думки письменника про могутність людської природи, про здатність особистості духовно відроджуватися. Герої нічого не бояться, вони мужньо дивляться в обличчя Долі, підкоряють природні стихії, перемагають смерть. Не випадково вони перебувають у центрі твору. Автор вірить у майбутнє людства, у здатність молодого покоління відкрити таємниці буття.
Символічно, що сусідка Берленґо перетворюється уві сні на фею Бери- люну, а образ Великої Материнської Любові нагадує Тільтілеві його матір. У такий спосіб драматург звертає увагу на те, що в кожній людині є щось чарівне, нерозгадане, дивовижне: «Людина — найвище божество»,— ці слова неодноразово повторюються у творі.
У п’єсі оживають предмети, рослини, тварини. Прийом олюднення символізує ідею Метерлінка про те, що світ живий. Він рухається, розвивається, і людство має докласти чимало зусиль, щоб зрозуміти цей світ та навчитися жити в злагоді з ним.
Абстрактні образи (Темнощі, Блаженства, Радощі та ін.) уособлюють приховані сторони людської душі — як темні, так і світлі. Письменник доводить, що людина перебуває в центрі духовної боротьби, яка триває не тільки у світі, а й у її серці. Від наслідків цієї боротьби, від перемоги людяності залежать сучасне й майбутнє.
Особливого значення у творі набувають образи Душі Світла і Синього птаха. Це символи моральної мети людства, яка, на думку М. Метерлінка, повинна спонукати його до пошуків і розвитку. У п’єсі Душа Світла веде за собою дітей, показуючи їм, висвітлюючи найпотаємніші куточки буття. Світло зрештою перемагає Ніч, просвітлюються й душі героїв.
Образи-символи в п’єсі та що вони символізують?
■ Синій птах є символом щастя.
■ Пес — утілення відданості, готовності до самопожертви.
■ Кіт — символ улесливості, підступності, зрадництва.
■ Хліб — уособлення слабкодухості.
■ Душа Світла — утілення справедливості, символ пізнання нового.
■ Вогонь — уособлення відчайдушності.
■ Двері — символ незнання.
■ Блаженства — це відображення самовдоволення тощо.
13. Трактування фіналу драми-феєрії «Синій птах»
«П’єса не закінчується, коли падає завіса після шостої дії: справжній фінал — поза її межами... Справа кожного читача чи глядача — самому дійти до цього фіналу через особисту творчість»,— стверджував Г. Ібсен.
Щастя — багатогранне, воно в усьому, що нас оточує: у природі, у родині, у хатньому затишку, у щоденній праці, у дружньому спілкуванні, у допомозі оточуючим та віддаванні свого тепла людям. Тому Синього птаха герої п’єси М. Метерлінка знаходять удома, біля себе, що також дуже символічно. Щастя полягало не лише в пізнанні природи та світу, в осягненні істини. Воно — у добрих справах, які слід робити для ближніх.
Синій птах — це символ Щастя і непізнаної Таємниці життя, яких завжди прагнуло людство. Тільтіль і Мітіль ніде не могли знайти чарівного Птаха. Кілька разів їм здавалося, що вони вхопили його, однак Синій птах так і залишився мрією. І все ж мрія про Щастя, за словами Метерлінка, не є марною, тому що вона рухає людство вперед.
Отже, в зошиті повинно бути:
1. Тема уроку.
2. Скласти «Топ-10 цікавих фактів» про життя і творчість письменника.
3. Характеристика героїв Тільтіль і Мітіль. 4. Есе "У чому полягає щастя?"
Напишіть есе "У чому полягає щастя?"
Знайдіть відповідь на запитання за допомогою "хмарки слів".
Сьогодні на уроці ми ознайомимося із життям і творчістю англійської письменниці Діани Ванн Джонс. Зокрема, розглянемо сюжет її фантастичного роману «Мандрівний замок Хаула».
--- Діана Ванн Джонс – британська письменниця, авторка фантастичних романів для дітей та дорослих.
Народилася вона 16 серпня 1934 року в Лондоні у сім´ї вчителів,де завжди панувала атмосфера спокою і душевної рівноваги. Письменниця згадувала про тихі сімейні вечори біля великого каміна у вітальні за чашкою ароматного чаю з молоком під потріскування сухих дров.
Здавалося б, дитинство Діани з її сестрами Урсулою та Ізабель завжди буде таким милим і безтурботним, але на безхмарному небі дівчинки з´явилися чорні хмари Другої світової війни. Війна - це найстрашніше суспільне явище, яке в наївних дитячих оченятах набуває образу жахливої незабутньої катастрофи. Щоб хоч якось оберегти своїх дітей від, батьки письменниці були евакуйовані до Уелсу, Коністона, поки не поселилися у містечку Таксед.
Закінчивши школу, майбутня письменниця у 1953 році поступила в коледж св. Анни при Оксфорді, де вивчала тонкощі англійської мови. Навчання закінчила у 1956 році .Того ж року вийшла заміж за Джона Барроу, який був дослідником літератури Середньовіччя. Родина спочатку жила в Лондоні, де в молодого подружжя народилося троє синів : Річард, Майкл та Колін. У 1976 році усі переїжджають до Брістоля.
Діана Ванн Джонс є автором 40 книг, які перекладено 17 мовами. Вона володіє широким списком нагород і номінацій. Особливою популярністю користується роман «Мандрівний замок Хаула», який був екранізований у 2004 році відомим японським режисером аніме Хаяо Міядзакі.
До речі, Діана Ванн Джонс не мала жодних заперечень щодо сценарію фільму, зазначивши, що він дуже відрізняється від оригінального твору і має повне право на існування як фільм. Свою версію англійці відзняли у 2005 році.
Життя Діани Ванн Джонс закінчилося у 2011 році на 77 році . Великої слави і популярності серед англійських і світових читачів вона зажила ще за часів свого життя. Ми ж з вами маємо можливість поринути у її літературну спадщину вже сьогодні.
Словникова робота.
--- За жанром твір «Мандрівний замок Хаула» належить до роману. Ви знаєте, що за своєю тематикою усі романи поділяються на пригодницькі, історичні, фантастичні, психологічні, побутові, філософські, виховні. До якого різновиду романів можемо віднести сьогоднішній твір ? (До фантастичного).
Фантастичний роман – це великий за обсягом ,складний за будовою твір, дія якого відбувається довкола розкриття характерів кількох персонажів, що формуються під час фантастичних обставин та подій.
Всі ми родом із дитинства. В світі дорослому і жорстокому, серед щоденної метушні, проблем, негараздів і невдач, ми дуже часто кам´яніємо серцем і забуваємо дорогу у світ дитинства, подарований нам казкою. Закидаємо спогади з цього незбагненного казкового світу в далекий ящик, разом з дитячими книжками, на сторінках яких ховається наше дитинство.
«Мандрівний замок Хаула» - одна з найбільш чудових книжок. Добра, казкова, іронічна, барвиста і жива історія. Звісно, книжка проблем не вирішує, але лікує. Хоч на кілька годин загороджує від стихій реальності. Вона нагадує, що дива існують,варто лише повірити.
Отож, постукаймо у двері казки, а якщо заблукали, «Мандрівний замок Хаула», як справжній детектив, допоможе віднайти правильний шлях.
ПРОЧИТАТИ ТВІР «Мандрівний замок Хаула» розділи за вибором.
Пропоную прослухати скорочений варіант.
Завдання до теми:
Встановлення послідовності сюжету.
3.Софі покидає рідний дім і вирушає на пошуки Відьми. Щоб зняти із себе закляття.
4.Зустріч з польовим опудалом, що насправді було зачарованим принцом, яке відводить Софі до дивного будинку, котрий виявляється замком Хаула.
1.Вісімнадцятирічна Софі, осиротіла капелюшниця, зустрічається з відомим чарівником Хаулом, який рятує її від переслідування двох солдатів.
2.Відьма з Пустища шпигуючи за Хаулом, накладає на Софі закляття, перетворивши дівчину на 90-річну бабусю.
5.Зустріч Софі з Кальцифером, демоном вогню, який охороняє будинок.
8.Невдоволення мадам Селіман, яка викликає до себе свого колишнього учня Хаула.
7.Листи від ворогуючих країн Портгвейн і Кінгзбері, які закликають Хаула підтримати їх у війні. Чарівник відмовляється.
10.Софі з допомогою Кальцифера вдається розкрити таємницю Хаула, який рятуючись від переслідувань військових трансформується у птаха.
6.Укладання угоди між Софі і Кальцифером про взаємодопомогу.
11.Софі вдається зняти із себе прокляття.
13.Софі, рятуючи Відьму, виливає воду на Кальцифера, від якого залишається маленька іскорка. Тепер він не може переносити замок .Будинок практично руйнується, але його мешканці дивом рятуються.
12.Замок відвідує мама Софі, яка приносить до будинку комаху-шпигуна, який сповіщає про місця перебування Хаула військовим.
14.Софі знаходить чарівні двері в минуле і дізнається про те, що Кальцифер колись був зіркою.
17.Софі із вдячності цілує опудало і воно із вдячності перетворюється на принца Джастіна, який повертається в столицю, щоб покласти край війні.
15.Повернувшись у теперішнє, Софі застає Хаула непритомним. Щоб його врятувати, вона забирає його серце у Кальцифера і вкладає назад у його груди.
16.Кальцифер знову стає зіркою, але будинок стає некерованим і падає на мешканців. Опудало-ріпка всіх рятує.
19.Хаул будує новий замок. Кальцифер з власного бажання залишається його охороняти і переносити у інші виміри.
18.Софі цілує Хаула, остаточно руйнуючи своє закляття і повертаючи собі образ 18-річної дівчини.
20.Хаул та Софі до безтями кохають одне одного.
Складання «Паспорта художнього твору»
1.Назва твору ______________________________________________________.
2.Ім´я автора твору __________________________________________________.
В усі часи людина прагнула знайти своє місце в навколишньому світі, здобути гармонію з природою, осягнути сенс свого буття .. Всі ми, люди, – дуже різні… Маємо різні звички, зовнішність, уподобання… Але є дещо таке, що єднає усіх нас, – те що робить нас людьми! Ці «вічні» проблеми довгі роки хвилювали і відомого американського письменника Е. Хемінгуея. Результатом його моральних шукань стала повість «Старий і море», - книга, яку назвуть вершиною творчості Хемінгуея. Написана на основі реальних фактів. Одним із прототипів повісті став рибалка Григоріо Фуентес, який жив у присілку Кохімара, на Кубі. Він зловив великого марліна, але не зміг захистити від морських хижаків, тому плакав, як дитина, від втрати і образи.
Хемінгуей мріяв написати про це великий художній твір. Задум носив у собі 16 років. 1 вересня 1952 року у журналі «Лайф» була надрукована повість. За 48 годин продалося 5 млн 318 тис екземплярів. Це був справжній успіх!
Григоріо Фуентес став живою легендою. Можливо тому доля подарувала йому 104 роки життя. Помер він у 2002 році.
«Мені ніколи не доводилося вибирати героїв, скоріше герої вибирали мене. Я захоплювався людьми сильними, які підкоряють собі обставини», - писав Хемінгуей. У 1954 році письменнику було присуджено Нобелівську премію з літератури.
Повість стала улюбленим твором кубинських рибалок, які на власні кошти встановили пам’ятник Хемінгуею.
Прочитати повість Хемінгуея "Старий і море"
«Герой Сантьяго мені подобається більше за інших персонажів», - так говорив Хемінгуей. Сантьяго говорить про себе: «Я – незвичайний старий».
- З’ясуємо, в чому унікальність цього героя?
- Чому, на вашу думку, Хемінгуей робить головним героєм стару людину?
- Прочитайте портрет рибалки.
«Старий був кощавий, виснажений, потилицю його поорали глибокі зморшки, на обличчі потемніли коричневі плями, що з’явилися від сонячного проміння, відбитого тропічним морем. Долоні старого були посічені глибокими поперечними рубцями від плетеної жилки, якою він тягнув з води велику рибу. Та жоден з тих рубців не був свіжий – усі старі, як борозни на пересохлій землі.
Геть усе в нього було старе, крім очей, а вони мали колір моря і блищали весело й непереможно.
То були дивовижні плечі – і досі ще могутні, хоч які й старі, - і шия також іще міцна…» Фінал епізоду звучить як гімн мужності людини, її волі і силі.
- На вашу думку, старий рибалка – переможений чи переможець?
Висновок
В образі рибалки письменник показав непереможний дух людини, яка здатна протистояти зовнішнім, більш сильнішим ніж він обставинам. Старий – це втілення найвищої духовної мудрості, істини життя, що проявляється в любові до всього оточуючого.
У фіналі повісті герой спить. Але йому, як і раніше, сниться Африка, леви, (старий не полює на них уві сні, а тільки з любов’ю спостерігає за їхніми іграми і абсолютно щасливий). А значить, що в глибині душі він ще молодший і попереду буде ранок завтрашнього дня, загадковий і таємничий, як завжди. Це і є його прижиттєвий рай, набуття нового з’єднання з природою.
А ще старому обіцяне майбутнє життя: його досвід, його любов, всі його мили перейдуть в його учня – хлопчика Маноліно, заради любові якого варто було бути «незвичайним старим», здатним навіть на диво. Значить, є сенс жити, значить «людина вистоїть».
Принцип «айсбергу» в повісті-притчі Е.Хемінгуея «Старий і море»
Повість не тільки про старого і хлопчика, але про людину і людство. Повість розкриває основи людського існування.
1. Внутрішня перемога над собою героя повісті.
2. Перемога над своїм страхом.
3. Перемога над безсиллям навіть тоді, коли все видається втраченим.
4. Перемога над тими, хто вважав Сантьяго невдахою.
7. Людина і світ (Сантьяго оточують море, небо, риби, зірки). Взаємозв’язок.
8. Людина не переможна, бо вона здатна вистояти і подолати всі перешкоди.
9. Самотність старого (родини немає). Чужий серед своїх, серед людей.
10. Є хлопчик, який буде продовжувати його справу (тому фінал оптимістичний). Надія на майбутнє.
11. У «життєвому морі» кожна людина має свою мету («рибу»), проте на неї чатують вороги та перешкоди («акули»).
12. Герой-одинак перемагає (І один в полі воїн).
13. Батьки намагаються віддалити хлопчика від старого вчителя-друга. Відчуженість і роз’єднання людей є норма.
14. Гармонія з природою – у боротьбі переможець і переможений досягають своєрідної гармонії.
15. Море і риба Сантьяго ближчі ніж людське суспільство.
16. Море – непереборна сила природи, це сама вічність і утлий човник на тлі безмежного моря – це піщинка (людське життя із вічністю – це є миттєвість).
17. Віра в людину – «Людину можна знищити, а здолати не можна».
18. Знання передаються із покоління в покоління.
Айсберг на те й айсберг – що його неможливо побачити увесь. Кожен може відшукати в повісті-притчі щось своє.
Плекайте у собі найкращі риси і прагніть досконалості.
Бажаю вам у боротьбі з життєвими стихіями завжди бути гідними переможцями, як старий Сантьяго із повісті Е. Хемінгуея. Будьте оптимістами і борцями! Успіхів вам і віри у свої сили! І нехай ці маленькі сувеніри будуть доброю згадкою про наш урок і нагадуванням, що ніколи не можна опускати руки, а наполегливо йти до перемог, не втрачати віри у свої сили не заплямувати високого звання Людина!
Домашнє завдання (Одне на вибір)
Твір-роздум
1. За що я можу подякувати Хемінгуею?
2. Чи важко бути переможцем?
3. У чому сила людини?
4. «Послання молодому поколінню» (Які цінні роздуми про життя і людину письменник адресував молоді)
Маловідома молитва Екзюпері
Написана Антуаном де Сент-Екзюпері в
найтяжчий період його життя, нагадує про
дуже важливі речі та глибоко зачіпає душу й
розум.
Господи, я прошу не про дива і не про
міражі, а про силу кожного дня. Навчи мене
мистецтву маленьких кроків.
Зроби мене спостережливим і спритним, аби в
строкатості буднів вчасно зупинитися на
відкриттях і досвіді, які мене схвилювали.
Навчи мене правильно розпоряджатися часом
мого життя. Подаруй мені тонке чуття, щоб
відрізняти важливе від другорядного.
Я прошу про силу стриманості та
поміркованості, щоб я в житті не пурхав і не
ковзав, а розумно планував протягом дня, міг
би бачити вершини та далі, і хоч іноді
знаходив би час для насолоди мистецтвом.
Допоможи мені зрозуміти, що мрії не можуть
бути допомогою. Ні мрії про минуле, ні мрії
про майбутнє. Допоможи мені бути тут і
зараз, а також сприйняти цю хвилину, як
найважливішу.
Убережи мене від наївної віри, що все в
житті має бути гладенько. Подаруй мені ясну
свідомість того, що труднощі, поразки,
падіння та невдачі є лише природною
складовою частини життя, завдяки якій ми
зростаємо і зріємо.
Нагадуй мені, що серце часто суперечить з
розуму.
Надішли мені в потрібний момент когось, у
кого вистачить мужності сказати мені правду,
але сказати іі люблячи.
Я знаю, що багато проблем вирішуються, якщо
нічого не робити, то ж навчи мене терпінню.
Ти знаєш, як сильно ми потребуємо дружби.
Дай мені бути гідним цього найпрекраснішого
і ніжного дарунка долі.
Дай мені багату фантазію, щоб у потрібний
момент , в потрібний час , в потрібному
місці, мовчки або промовляючи, подарувати
комусь необхідне тепло.
Зроби мене людиною, яка вміє достукатися до
тих, хто зовсім «унизу».
Убережи мене від страху пропустити, щось у
житті.
Дай мені не те, чого я собі бажаю, а те, що
мені дійсно необхідне.
Навчи мене мистецтву маленьких кроків.
Хто ж він, Сент -Екзюпері.(Нажимаєм знаки на дошці )
Скільки молодих геніїв вирвала з літератури смерть! Лише по 37 років відвела доля таким неперевершеним майстрам літературного слова, як Джордж Байрон, Олександр Пушкін. Та, порівняно з Байроном і Пушкіним, можна говорити про творчий феномен, за влучним визначенням Верлена, цього «ангела і демона» одночасно, бо лише три роки свого життя (з 17 до 20 років) Рембо віддав мистецтву. Він був надзвичайно обдарованим поетом, свавільним і агресивним, людиною здібною, але неврівноваженою; все його життя — це шалена авантюра яку творчості, так і в особистому житті
Поезії Рембо властиві поривання до «втечі» й «бунтарства».
«Я той, хто страждає, і хто збунтувався»,— писав митець в «Осяяннях». Мова йде
про бунт не тільки проти зовнішнього світу, а передусім проти себе, оскільки
найбільше він ненавидів саме своє «я» — продукт виховання психологічних,
моральних, інтелектуальних звичок.
В одному
з віршів поет писав:
Як гордо голову здійняла знов Людина!
І Бога променем своїм краса первинна
На плотськім олтарі в тремкий повергла стан.
Щаслива від добра, поблідла від страждань.
Людина хоче все пройти й пізнати!..
Вірш «П’яний корабель» А. Рембо написав, коли йому
було 15 років. Хоча через два роки він виправив деякі рядки. Прочитавши цей
твір, П. Верлен зазначив, що в ньому є те, «чим повинна збагатитися сучасна й
майбутня поезія». І, дійсно, «П’яний корабель» став новаторським явищем у
тогочасній французькій літературі.
Виразне читання поезії А. Рембо «П’яний корабель».
За течією Рік байдужим плином гнаний,
Я не залежав більш од гурту моряків:
Зробили з них мішень крикливі Індіани,
Прибивши цвяхами до барвних стояків.
На вантажі свої я не звертав уваги,—
Чи хліб фламандський віз, чи з Англії сукно,
І, ледь урвався крик матроської ватаги,
Я вирушив туди, куди хотів давно.
Скажено хлюпали припливи океанські,
А я, колись глухий, як мозок дітвори,
Все за водою плив! І заколот гігантський
Зняли півострови, простори і вітри.
Моє пробудження благословили шквали.
Мов корок, танцював я на морських валах,
Що їх візничими утоплених прозвали,
І десять діб вогнів не бачив по ночах.
В сосновий корпус мій текла вода зелена,—
Солодка, як малим кисличний сік, вона,
Відкинувши убік і якір, і демено,
Блювоту вимила та плями від вина.
В настої зорянім, в Морській Поемі милій
Я плавав і ковтав зелену синь тоді,
Як мрець замислений вигулькує з-під хвилі,
Неначе тьмяний знак занурення в воді;
Там, раптом синяві підфарбувавши вири,
Повільні ритми й шал у днину осяйну,
П’янкіші од вина, потужніші за ліри,
Витворюють гірку любовну рябизну!
Я блискавицями роздерте небо знаю,
Прибої, течії, смеркання голубі,
Світанки, збуджені, мов голубині зграї,
І те, що може лиш примаритись тобі.
Я сонце споглядав у пострахах містичних,
Що зблисло згустками фіалкових промінь;
Буруни злі, немов актори драм античних,
Віконничний свій дрож котили в далечінь.
Я снив і бачив сніг серед ночей зелених,
Цілунок на очах морів, і гладь ясну,
І соків круговерть, хмільних і незбагненних,
Співочих фосфорів пробудження від сну!
Розлючені вали в звіриній істерії,
Що брали штурмом риф, уповні бачив я,
Не знаючи, що блиск од сяйних ніг Марії
Утихомирює захекані моря.
На берегах Флорид мені траплялось зріти
Квітки, подібні до пантерячих зіниць!
Мов сяйні віжки, сніп веселок розмаїтий
До лазурових стад стремів на повну міць!
Я бачив, як шумлять драговини та верші,
Де в комишах гниє морський Левіафан!
Як падають у штиль гігантські хвилі перші,
Як даль врізається в бездонний океан!
Льодовики, сонця, і небеса, й заграви!
Гидотні обмілі серед рудих заток,
Куди обліплені комахами удави
Падуть у смороді з покручених гілок!
Хотів би показать я гомінкій малечі
Співочих риб, дорад, що блискотять між хвиль.
І піна вквітчана мої гойдала втечі,
І вітер додавав мені не раз зусиль.
А море — мученик у безбережнім світі —
Мене підносило на схлипах злих своїх,
Воно несло мені свої тінисті квіти,
А я, мов дівчина навколішках, затих...
І, взявшись на своїх бортах гойдати
Їх чвари та послід, я, майже острівець,
Ледь задкував, коли в мої тонкі канати,
Шукаючи нічліг, чіплявся пухлий мрець!
Під гривою заток я — корабель пропащий,—
Закинутий у вись етерну без птахів,
Звідкіль ні монітор, ні парусник найкращий
Не вирвуть острова, що від води сп’янів;
Я, що в бузковій млі повільно так пролазив,
Довбаючи, як мур, червоний небокрай,
Де видно — о нектар солодких віршомазів! —
Небесні сопляки та сонячний лишай;
Я, весь плямований вогнистою дугою,
Що мчав і гнав ескорт із коників морських
(Ультрамаринове склепіння наді мною
Валилось, плавлячись у вирвах вогняних),
Я, жахом пройнятий, бо округ потойбічний
Тремтів од ревища Мальштремів та Биків,
Ясних застиглостей вивідувач одвічний,—
Я за Європою прадавньою тужив!
Архіпелаги зір та острови незнані
Я зрів, де небеса відкриті для плавців:
— В такі-от ночі ти дрімаєш у вигнанні,
О зграє злотих птиць, Снаго прийдешніх днів?
Доволі плакав я! Жорстокі всі світання,
Гіркі усі сонця й пекельний молодик;
Заціпило мені від лютого кохання.
Нехай тріщить мій кіль! Поринути в потік!
За європейською сумуючи водою,
Холодну та брудну калюжу бачу я,
Де вутлий корабель, як мотиля весною,
Пускає в присмерку засмучене хлоп’я.
І я, купаючись у ваших млостях, хвилі,
Не можу більше йти в кільватері купців,
Під оком злих мостів я пропливать не в силі,
Ані збивать пиху з вогнів і прапорів.
Вірш має
безліч інтерпретацій, викликає у читачів різні асоціації. Одні бачать у ньому
бунт проти сірої буденності, інші — аналогію з подіями Паризької комуни, треті
говорять про те, що в цьому творі автор передбачив свою власну долю, четверті
вбачають у ньому виклад філософсько-естетичної концепції митця. У вірші описані
мандри корабля, що втратив управління і носиться безмежним океаном
У вірші спостерігається злиття об’єктивного і
суб’єктивного першоджерел. Саме тому описані події можуть асоціюватися як з
реальним життям, так і з філософським узагальненням (блукання і поривання
ліричного героя у просторах духу, життя, поезії).)
Композиція
вірша складається з трьох частин. Зав’язка — загибель команди і втрата
керування кораблем, розвиток дії — уявні мандри ліричного героя в морській
стихії, кульмінація — зіткнення піднесеної фантазії з буденною реальністю,
розв’язка — відмова героя від прагматичного життя У вірші є
два види конфлікту: зовнішній і внутрішній. Зовнішній — зіткнення ліричного
героя зі стихією та буденністю, внутрішній — боротьба, що точиться в душі
ліричного героя за духовне пробудження, особистий незалежний світ, мрії.
Яка
головна тема твору? (Мандри душі
ліричного героя в житті та у світі власної уяви.)
Образ
корабля, що нарешті звільнився, символізує потяг ліричного героя до пошуку
іншого світу, відмінного від звичайного, вільного у своїх фантазіях, думках,
мріях
Фінал
відображає результат духовних та естетичних пошуків автора, який усвідомив
перевагу внутрішнього життя над обмеженістю зовнішнього простору.
Які
образи-символи є у вірші? (Образ
п’яного корабля, моря, символи-кольори.)
Назва вірша теж є символічною. Багатьох дослідників
та читачів хвилює питання: «Чому корабель п’яний?» У творі неодноразово звучить
мотив сп’яніння. Море в поезії виступає багатозначним символом. Це і почуття, і
примхлива життєва доля, і поезія.
У вірші є й символи-кольори: зелений колір моря,
«зелена синь» морських глибин. Як відомо, у символістів ці два кольори означали
надію.
Виразне
читання поезії А. Рембо «Відчуття».
Відчуття
В блакитні вечори стежками йтиму я;
Колотиме стерня, траву почну топтати:
Відчує свіжість піль тоді нога моя,
Я вітру голову дозволю овівати.
Отож мовчу собі, сповільнюю ходу.
В душі безмежної любові лиш припливи;
Все далі й далі, мов бродяга той, піду,
З Природою, немов із жінкою, щасливий.
Аналіз поезії.
Ліричний герой представлений мандрівником.
Природа для нього постає живою істотою в образі жінки,
яку він здатен пізнати лише за допомогою відчуттів.
—
Яка композиція вірша? (Вірш
поділяється на дві частини. У першій відображено уяву ліричного героя,
згадуються вже пережиті враження. В цій частині переважають дієслова
майбутнього часу, оскільки почуття проектуються на майбутнє. У другій —
ліричний герой немов переноситься в уявну дійсність, що сприймається як
реальність. Тут переважають дієслова теперішнього часу.)
—
Яка кольорова символіка вірша? (У
вірші домінує блакитний колір, що символізує чистоту почуттів та духовних
поривань героя до світу краси.)
—
Які художні засоби використовує автор? (Епітети: «блакитні вечори», «безмежної любові»;
порівняння: «все далі й далі, мов бродяга той, піду»; метафори: «я вітру голову
дозволю омивати».)
Вірш А. Рембо «Голосівки» відразу привернув увагу
читачів і критиків, викликавши різні тлумачення. Багато літераторів вбачали в
ньому розвиток думки о Ш. Бодлера про «відповідності» між звуками, кольорами,
запахами, людськими почуттями. Інші говорили, що в цьому вірші Рембо відобразив
дитячі спогади про барвистий буквар, за яким його вчили читати. Існують і
символічні прочитання твору.
Але цей вірш, мабуть, залишиться найбільшою
загадкою поета А. Рембо.
Виразне
читання поезії А. Рембо «Голосівки».
)
Голосівки
А чорне, біле Е, червоне І, зелене
У, синє О,— про вас я нині б розповів:
А — чорний мух корсет, довкола смітників
Кружляння їх прудке, дзижчання тороплене;
Е — шатра в білій млі, списи льодовиків,
Ранкових випарів тремтіння незбагненне;
І — пурпур, крові струм, прекрасних уст шалене,
Сп’яніле каяття або нестримний гнів;
У — жмури на морях божественно-глибокі,
І спокій пасовищ, і зморщок мудрий спокій —
Печать присвячених алхімії ночей;
О — неземна Сурма, де скрито скрегіт гострий,
Мовчання Янголів, Світів безмовний простір,
Омега, блиск його фіалкових Очей.
14. Аналіз поезії.
Жанр твору. (Сонет.)
— У
чому полягає новизна твору? (А.
Рембо пропонує нове поетичне бачення, коли поєднуються звуки і кольори в одне
ціле, душевний стан природи і людини, земне і божественне.)
— У
чому особливість асоціацій ліричного героя, яким чином вони
пов’язані? (На перший погляд, асоціації ліричного героя досить
розрізнені. Але вони пов’язані між собою відносинами контрасту: чорний — білий
(духовна смерть — чистота вічного буття), червоний — зелений (пристрасть —
мудрий спокій). Але поет не бачить якихось нездоланних протиріч, адже одне не
існує без іншого, оскільки у світі все взаємопов’язане.)
У «Голосівках» поет шукав нову мову поезії. Він
писав: «Я винайшов колір голосних! Я погодив форму і плин кожної приголосної і
тішив себе надією за допомогою інстинктивних ритмів винайти таке поетичне
слово, яке рано чи пізно буде доступне всім почуттям».
Експерименти А. Рембо були продовжені наступними
поколіннями символістів, які шукали таємничого змісту в царині звуків і
дивовижних образів.
